Київські атланти

                  Игорь Жук

         Атланты держат небо 
         На каменных руках
              А.Городницкий

Коли на серці вже не,
А в шлунку ще не рай –
Ти до Будинку Вчених
Надвечір причвалай,
Де без питва і сала,
Як Вождь своє "бревно",
Атланти щось підняли
І думають: "Воно!.."

Вони його тримають,
Втягнувши животи,
Неначе твердо знають,
Що варто їх втягти;
Що – вижили в рік Півня,
Ще не їмо собак, –
А там настане гривня,
І стане все не так!..

Ще треба, зрозуміло,
Стерпіти кілька діб –
І вистачить на мило,
І вистачить на хліб,
А, може, й на сорочки
Хоча б для Атлантид,
Бо он – цицьки, як бочки,
А чим прикрити встид?!.

Стоять вони уперто,
Тримають чийсь балкон,
Хоч, мабуть, легше вмерти,
Ніж вірити в закон,
Хоч, може, краще вкрасти,
Ніж думати: "Дадуть..." –
Та небо може впасти,
Якщо й вони вкрадуть!

Стоять вони – хоч важко,
Не йдуть, не п`ють гірку, –
Не вірили Івашку,
Не вірять Кравчуку,
Та все ж іще не звірі,
Ще в них людська душа –
Бо й тим вони не вірять,
Хто кличе до ножа.

Стоять вони – патлаті,
Смішні богатирі,
Атланти, не атланти –
Та небо ще вгорі!
То ж хтось його тримає,
Як ми свої штани!.. –
І хто там в біса знає:
А, може, то й – вони...

3.01.94