ОДА ДИВАНУ (укр. яз.)

                  Николай Шошанни

Хто любить в захваті стріляти по мішенях,
Кому подобається класти щось в кишеню,
Хто тихо любить бути президентом,
Хто — витворяти пензликом дива,
Хто попоїсти любить, та ще й так гарненько,
Хто дуже любить Україну-неньку,
Хто (із жінок) — худеньких, хто — повненьких,
А я люблю найбільше свій диван.

Яка незнана благодать, яка нірвана —
Ну просто так собі лежати на дивані,
Старенький він, або, точніш, бувалий,
Бо хто на ньому тільки не сидів.
А як скриплять — ніжніше всіх небесних музик —
Його пружини, як він легко грузне
В тумані мрій, як я — в обіймах музи
Під плин думок з невимовних ладів.

Щоб мій диван завжди в тумані плив чи росах,
Я прапор виберу під колір свого носа, —
Носовичок візьму такий біленький,
Сльозу змахну зі стоптаних штиблет
І, щоби стало враз мені на серці мило,
Заллю його флакончиком чорнила,
Хай майорить, та так, що і не снилось,
Мій вірний прапор, колір фіолет.

Та разом з прапором в душі моїй іржаво
З глибин здіймається образа за державу,
А в мене є всього одна пір’їна,
Яку мені подарували голуби.
І я беру на допомогу цій пір’їні
Німу із мов і мову солов’їну,
Щоб класти міг птах Віри у Країну
На гроші, хамів, й орди "голубих"
Надії яйця...

2002