Запам'ятай мене таким...

                  Денис Голубицкий

                   "Так хотілось вислухати тишу,
                   а вона не знала, що сказати... "
                               (Я.Ш.)

Запам’ятай мене таким,
таким усміхнено-щасливим,
як сніг, спокійним і легким,
як вітер-шибеник, бурхливим.

Щоб не накликати біду,
давай послухаємо тишу!
Я все одно колись піду,
і згадку трепетну залишу.

Коли настане те "колись"?
Чи варто нам його чекати?
І каже Бог: - Не помились! -
А я не смію нарікати...

Я знову хочу бути сам, -
не оминути цю принаду -
і довіряти голосам
дощу безсонного і саду.

І вже не клич мене назад:
я - випадковий подорожній...
Але без тебе дивний сад -
чужий, занедбаний, порожній.

Зіркові висохнуть моря,
і вийде ранок на подвір’я...
Ти знаєш, дівчинко моя,
як вберегтися від зневір’я?

Хмаринки суму на щоці.
Ковток таємності жаданий...
Проста прикраса на руці –
то, слава Богу, не кайдани.

Помітний ледве ланцюжок
хай не обтяжує зап’ястя...
З усіх покинутих стежок
лише одна веде до щастя.

22 січня 2004