|
Автор Жук Игорь
|
Игорь Жук
Цієї ночі небеса такі прозорі –
Господь їх звечора ще хмаркою протер,
Щоб нам обом одні і ті ж світили зорі,
Іще вологі після дощику в четвер.
Поволі згасли ліхтарі вечірніх вулиць;
То вже наш час – чи відчуваєш ти, чи ні,
Як наші погляди легенько доторкнулись
Один до одного у темній глибині?
Такі натомлені шаленою добою,
Такі туманності між зоряних прикрас,
Вони напевне щось там шепчуть між собою,
Вже незалежні і від неба, і від нас.
Прийдуть удосвіта, – навшпиньки, обережно,
Щоби й не скрипнула найменша із дощок... –
А нам присниться щось високе, щось безмежне –
І знов, прокинувшись, не знатимемо, що.
20.08.99
|
